Опитування

Як Ви дізналися про наш готель та ресторан?

Номери

Карпатський трамвай і не лише

Споглядання величі гір та краси місцевих пейзажів розворушить найкращі емоції навіть у серцях закоренілих реалістів. Подорож до Гошова, який відомий на всю Україну передусім чудотворній іконі Божої матері, стане добрим моментом для того, щоб помолитися і осмислити своє життя. Поїздка до Моршина – відомого бальнеологічного курорту – припаде до душі передусім тим, хто піклується про власне здоров’я. Вузькоколійна закарпатська залізниця радо запрошує до себе усіх романтиків. Чотирьохгодинна подорож екологічними місцями Карпат, під час якої відкриваються наймальовничіші гірські місцини, ріки та водопади, потім ще довго згадуватиметься у ностальгічних спогадах.

Вічевий майдан

Вічевий май­дан — це охай­на і завж­ди людна площа в центрі міста. Фак­тично це є час­ти­на вул. Не­залеж­ності, що прос­тя­гається від вул. Га­лиць­кої до вул. Д. Вітовсь­ко­го. На Віче­вому май­дані роз­та­шова­но ба­гато кафе і рес­то­ранів, кни­гарні, крам­ниці, цент­ри те­лефон­но­го та інтер­нет-зв’язку, роз­ва­жальні зак­ла­ди, а також го­лов­поштамт. Цікавою є історія май­да­ну.
Хоч у Станісла­вові завж­ди пишно буяла зе­лень при­ват­них палісад­ників, місто дов­гий час не мало жод­но­го парку гро­мадсь­ко­го приз­на­чен­ня. У 1825 році за ініціативи тодішнь­ого австрій­сько­го ок­ружно­го ста­рос­ти Франціска Крат­те­ра місто ви­купи­ло у братів Агоп­со­вичів ґрунт між тодішніми ву­лиця­ми Собєсь­ко­го, Ка­зимирівсь­кою та Ґос­лавсь­ко­го (тепер це вулиці Січових Стрільців, Ма­зепи та Вітовсь­ко­го). Цю те­риторію за­сади­ли де­рева­ми, по­роби­ли тут клум­би та вста­нови­ли лавки. Так пос­тав за­тиш­ний кра­сивий сквер, уро­чис­то відкри­тий у 1827 році. Він став улюб­ле­ним місцем відпо­чин­ку для станіславів’ян. Щонеділі меш­канці зби­рали­ся тут пос­лу­хати вій­сько­вий ор­кестр. Скве­рик наз­ва­ли «Крат­терівкою», щоб уша­нува­ти Франціска Крат­те­ра за його вне­сок у роз­ви­ток міста.

Івано-Франківський обласний художній музей

Івано-Франківсь­кий ху­дожній музей розміщується в колегіаль­но­му кос­телі Прес­вя­тої Діви Марії з 1980 року. Музей є ба­гатою скарб­ни­цею об­ра­зот­ворчо­го і на­род­но­го мис­тецт­ва краю. Його фонди налічують близь­ко 12 тисяч творів; з них — 429 ікон, ек­земп­лярів об­ра­зот­ворчо­го мис­тецт­ва — 4420. Му­зей­на ко­лекція вміщує унікальні пам’ятки га­лиць­ко­го іко­нопи­су й ба­роко­вої скуль­пту­ри, творчість кла­сиків західно­ук­раїнсь­ко­го ма­лярс­тва: К. Ус­ти­нови­ча, І. Труша, Я. Пстра­ка, Ю. Пань­ке­вича, О. Новаківсь­ко­го, О. Со­рох­тея, О. Куль­чиць­кої, ро­боти українсь­ких ху­дож­ників другої по­лови­ни ХХ століття, а також твори поль­ських, австрій­ських, німець­ких та італій­ських май­стрів ХVIII-ХХ століть. Музей має ба­гату ко­лекцію су­час­ної зарубіжної графіки, по­даро­ваної з вис­та­вок Міжна­род­но­го бієнале «Імпре­за».

Вулиця Тринітарська

Ву­лиця Тринітарсь­ка зна­ходить­ся у цент­ральній час­тині міста, в межах ко­лишнь­ого Се­редмістя, поб­ли­зу істо­рич­ної площі Ринок. Про­ходить від вулиці Га­лиць­кої до вулиці Ше­реме­ти. Це одна з най­давніших ву­лиць, фак­тично ро­вес­ни­ця Івано-Франківська.
На по­чат­ках існу­ван­ня міста його влас­ни­ки виділили діль­ни­цю на північ від Рин­ко­вої площі для по­селен­ня жидів. Тому істо­рич­на назва цієї вулиці — Жидівська. Однак після того, як тут був спо­руд­же­ний палац По­тоць­ких, а потім і мо­нас­тир тринітарів, жидів перемістили на південь від Ринку, щоб вони «кри­ком своїм не за­важа­ли відпра­вам у кость­олі».

Фонтан на Вічевому майдані

Фон­тан на Віче­вому май­дані (тоді Вічевий май­дан на­зивав­ся Ра­дянсь­ка площа) відкри­ли на по­чат­ку 1950-х років. Це була се­миг­ранна во­дой­ма, в центрі якої стир­ча­ла чаша із ко­лос­сям. Відтоді цей фон­тан зміню­вали тричі.
Пер­ший раз — нап­рикінці 1960-х, коли на цьому місці звели ви­сот­ну будівлю те­лефон­но-те­лег­рафної станції. Тоді новий фон­тан ви­кона­ли у виг­ляді пря­мокут­но­го ба­сей­ну, який прик­ра­шала ко­вана решітка із си­лу­ета­ми оленів. Однак тоді цей варіант виз­на­ли неп­рий­нят­ним, і тому архітек­то­ри вирішили його об­ла­горо­дити.
За за­думом архітек­торів це мала бути пом­пезна спо­руда із двома ча­шами на різних рівнях, прик­ра­шених ков­кою із зоб­ра­жен­ням морсь­ких істот. Уро­чис­те відкрит­тя зап­ла­нува­ли на осінь 1979-го, але через різні не­гараз­ди онов­ле­ний фон­тан зап­ра­цював лише 9 трав­ня 1981 року. Він ви­явив­ся настільки вда­лим, що у1983 році міністерс­тво зв’язку СРСР ви­пус­ти­ло ок­ре­му поштівку, яка на­зива­лась «Фон­та­ни на площі Пе­ремо­ги». Її нак­лад склав 100  тисяч ек­земп­лярів і весь СРСР міг тіши­тися «франківсь­ким чудом».